Мої улюблені брати і сестри у Христі,
У величному кондаку свята Різдва Христового великий гімнограф нашої Церкви прп. Роман Солодкоспівець (VI століття) пише:
«Заради нас народилося дитя, предвічний Бог».
Подібні вислови, що передають парадокс Втілення, зустрічаються у багатьох інших гімнографічних та святоотцівських текстах свята Різдва, підкреслюючи таємницю вічного Бога, який, існуючи поза часом, входить у час і стає немовлям!
Великий богослов і поет святитель Григорій Богослов (другий після євангеліста Іоана, кого Церква назвала Богословом) говорить в одній зі своїх натхненних проповідей на Різдво Христове:
«Безтілесний приймає людську плоть. Слово Боже одягається в матеріальне тіло. Невидимий стає видимим. Той, кого не можна торкнутися, стає відчутним на дотик. Сущий поза часом снисходить до початку. Син Божий стає Сином Людським заради нашого спасіння — „Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий“ (Євр. 13:8)».
Розум справді трепече перед незбагненною таємницею втілення Сина і Слова Божого. Людські слова замовкають. Перед цим великим і невимовним Таїнством людина намагається покрити свій трепет мовчанням. Тому інший великий богослов і гімнограф VII століття, святий Іоан Дамаскин, пише у дев’ятій пісні Різдвяної катавасії (ямбічного канону): «Легше нам, через страх сказати негідне, обрати мовчання як більш безпечний шлях».
Поміркуймо, браття і сестри, над глибоким смиренням Бога: Святий Святих стає немовлям, що плаче, що голодує, що потребує допомоги та материнських обіймів. Святий Бог загорнутий у пелени — не тому, що втратив Своє Божество, а тому, що побажав вкласти у нашу гріховність Свою святість і зробити її нашою спадщиною.
Навіщо Бог «прихилив небеса і зійшов» (Пс. 17:10)? Лише для того, щоб зробити нас «кращими»? Ні! Христос прийшов на землю, щоб зробити нас «громадянами небес», тобто святими, бо Він Сам святий (Лев. 20:7, 26; 1 Пет. 1:16), — не через зовнішні правила і моральні заповіді, а через саму Його присутність у нас. І Його святість — це не далекий ідеал чи моральна досконалість, недосяжна для нас. Святість — це Його присутність у нас. Це серце, що палає Богом. Це стан, коли ніщо інше не може вміститися в нас, крім Нього.
У ніч Різдва ангели не співали: «Слава во вишніх Богу, і на землі радість». Вони заспівали чудовий небесний гімн: «Слава во вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління» (Лк. 2:14). Мир і благовоління — це означає, що Бог благоволив перебувати в людині.
Ангел Господній заспокоїв Йосифа, коли той, дізнавшись про вагітність Діви Марії, вирішив таємно припинити їхні заручини: «Діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Мф. 1:23; пор. Іс. 7:14). Ось що є святість: Бог у людині і людина в Богові!
У момент нашого хрещення Церква, цитуючи слова апостола Павла: «Усі ви, що у Христа хрестилися, у Христа одягнулися» (Гал. 3:27), — запевняє нас, що ми народжені заново у Христі, і закликає одягнутися у святість, як у другу шкіру. Іншими словами, нехай Божество Христове стане нашим диханням, нашою думкою, нашим бажанням, самою нашою істотою.
Втілення — це не просто історична подія, що відбулася 2025 років тому. Це таємниця, яка триває. Щоразу, коли ми даємо Христу народитися в нас, Вифлеєм повторюється. Ясла нашого серця, хоча й наповнені «соломою» гріхів, стають тими самими яслами, в яких Христос бажає народитися — саме в нашому безладді, у нашій бідності, у нашій нездатності вмістити Його.
Ми всі маємо йти шляхом святості — не завтра, а сьогодні, зараз. Святість народжується серед втоми, серед недосконалостей, серед наших щоденних падінь, у сім’ї, у гріховному суспільстві, в якому ми живемо. Бо святість — не для досконалих. Вона для тих, хто невпинно прагне Бога.
«Святість, — пише святитель Василій Великий, — це не одна з чеснот; це сума всіх чеснот; це сама присутність Бога в нас». Різдво Христове нагадує нам, що ця святість — не наше власне досягнення, а дар Божий.
Дар, даний нам у пелюшках, прихований у смиренні безпорадного новонародженого немовляти.
Мої улюблені брати і сестри, нехай кожен із нас запитає себе: чи готові ясла мого серця цього року прийняти великий Дар святості, принесений новонародженим Немовлям? Чи готовий я рішуче звільнитися від усього зайвого матеріального, щоб серце моє стало настільки бідним і настільки чистим, що Святий Бог нарешті знайшов би місце, щоб перебувати в ньому?
Будемо молитися, щоб цього року Різдво наповнило нас видінням святості, яке полонить і потрясає нас до глибини душі. І поки світ навколо нас поспішає у жадібній метушні за подарунками, вогнями, бенкетами та іншими скороминущими матеріальними задоволеннями, будемо залишатися в мовчанні перед яслами, слухаючи, як серце Богомладенця б’ється в наших серцях. І там, в абсолютній тиші Вифлеєма, нехай знайдемо досвід святості — не тому, що самі чогось досягли, а тому що «Він першим полюбив нас» (1 Ін. 4:19).
Бо Різдво — це свято Святості, що нездоланно вривається у наш осквернений світ. Христос народжується — славімо ж Його нашим святим життям. Дотримуючись Його заповіді, будемо прагнути святості, «бо воля Божа є освячення ваше» (1 Сол. 4:3).
Від імені всього нашого духовенства та співробітників у Христі бажаю вам здоров’я та духовної радості у святкуванні великого торжества Різдва Христового.
З пошаною та любов’ю у Господі, що втілився,
Амвросій, митрополит Корейський та екзарх Японії